— А тут Потокер!.. Ось тут Потокер!
В голосах чути було якусь урочистість перемоги.
Цю добу Потокер пересидів чи перележав під ліжком. І третього ранку почув своє прізвище аж біля самих дверей.
Та диво: голос був знайомий. Двері розкрилися — і Потокер побачив свого товариша з Торгпредства. Торгпредство дві доби шукало Потокера по всіх готелях і нарешті натрапило на його слід.
Та не Торгпредство розіслало таємничих катів із кошами. У районі Пті-шан живе чимало греків. Тому ранком продавці вигукують товар свій грецькою мовою. І скромне грецьке „пататіс“ (картопля) згучало для вуха хороброго Потокера, відважного борця проти британського імперіялізму, його таки власним ім'ям.
Вулиця говорить всіма голосами. Вона починає з 6-ої години ранку.
Пронизливо, з верещанням, з вигуками, виспівами оголошують продавці про велику подію: вони принесли свій товар.
У Стамбулі хазяйкам нема чого бігати на ринок. Уже з 6-ої години по центральній вулиці Пери, по всіх завулках розходиться галаслива юрба продавців — і коли читач не вірить у сумну пригоду з Потокером, то я в неї, принаймні, цілком вірю. Бо перше, що я почув першого ж ранку — був несамовитий галас під моїм вікном:
— А єслі…
Української мови під час поїздки вживати не доводилось. Хіба тільки, познайомившись із прекрасною полячкою в Ізмірі і мавши в своєму розпорядженні польський лексикон лише політичний, я змушений був почування
