Офіцер витяг кешеньковий словничок і, пошукавши там, сказав:
— Те? — Чай.
Бо турецькою мовою чай якраз і називається „чай“.
Я дуже люблю кисле молоко, простоквашу. Мені сказали, що в Стамбулі її знаменито готують, але спитати, як вона називається турецькою, я посоромився.
Чого я тільки не виробляв… Заходив до молочарень і кав'ярень, крутився біля прилавка чекаючи, щоб хтось попросив отієї простокваші, щоб почути її назву. Та якось не щастило. Або люди купували якесь спеціяльне морозиво на баранячому салі (ух, жах!), або говорили на простоквашу якось невиразно й нечутно.
Знову згадавши любого свого приятеля Кусаненка, я одного разу дуже сміливо зайшов до кав'ярні й ткнув пальцем просто в мисочку з простоквашею.
З'їв. Дуже смачна. Знову підійшов до прилавка розплатитися.
Але хазяїн, очевидно, забув, що подавав мені, і вимовив якесь турецьке запитання. Я безпомічно озирнувся до столика. Хазяїн побачив мисочку з-під кислого молока й сказав:
— А, югурт? Он гуруш.
Я заплатив десять копійок і тепер уже знаю, що кисле молоко в кав'ярні на вулиці Комбараджі в Стамбулі, як і в Церобкоопі на вулиці К. Лібкнехта зветься однаково:
— Югурт.
У Стамбулі вагони трамваю мають два класи: перший і другий. Для кожного класу окремий вагон.
Вагоном першого класу проїзд коштує на дві копійки більше на станцію. У першому класі — шкіряні лави, а в другому — дерев'яні. Іншої різниці нема.
