Сторінка:Кость Котко. Сонце поза мінаретами. 1928.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

в сонячному небі якісь стрункі вертикалі. Ліворуч біг европейський беріг, ми бачили віденський експрес у складі тільки чотирьох вагонів, що летів із Стамбулу. Ліворуч визирали димарі Сан-Стефано, міста двічі історичного, бо крім відомого трактату, воно вславилось ще й у історії турецької революції. Звідти молодотурки почали диктувати свою волю турецькому султанові.

Але ще далеко перед рогом Сан-Стефано почали вставати просто вдалечині оті туманні і стрункі вертикалі. Було так: хвилі Мармари плескались перед нами, сягаючи майже до обрію; десь надзвичайно далеко вони мусили межувати з землею, але це було так далеко, що землі ми не бачили — і земля нам здавалась оцими самими світлозеленими хвилями Мармурового моря. І впрост над хвилями почали народжуватись абриси мінаретів, немов романтична сторожа старої столиці висіла над містом у повітрі, піднеслась у повітря, щоб краще вартувати.

Наша „Адана“ посувалася з швидкістю не більше 10 вузлів. Це робило народження мінаретової сторожі якимсь непомітним. Сірі мінарети — ми вже почали розрізняти чотири мінарети Ая-Софії, шість мінаретів Ахмет-султана. І коли ми переконались, що то не фата-моргана, а живе місто, коли ми почали впізнавати мінарети не тільки Ахмет-султана, але й Фаті, розвіялось чудо й ми виразно побачили, як поволі мінарети й мечети починають спускатися додолу.

За годину чарівна панорама Стамбулу розкрилась на всю широчінь. Мінарети й мечети накопичувалось безладно, там і тут, немов велетенська рука раз-у-раз кидала їх — і вони виростали по всьому Стамбулу. Стамбул — на горі. Всю гору всіяно мінаретами. Їхні стріли перерізують увесь обрій.