Незабаром поліцаї приїхали на двох катерах, зайшли до кают-компанії, і почалася перевірка документів. Ця перевірка зайняла ввесь час аж до самого майже Золотого Рогу. Дві години! Дві години ми сиділи в кают-компанії, чекаючи своєї черги, щоб відповісти про батькове ім'я, про місце народження й мету подорожи. А довкола мала розгортатися чарівна панорама Босфору, як свідчить хоча б П'єр Лоті:
„Коли від гирла Чорного моря спускаєшся до Константинополю, чарівна, широка панорама Босфору розгортається ступнево з наростанням пишноти, досягаючи повного апотеозу там, де відкривається Мармурове море; тоді ліворуч, в Азії красується Скутарі, а праворуч, над мармуровими набережжями й палацами султанів, підноситься величний профіль Стамбулу, в короні маси мінаретів і бань“.
Тпру! безперечно помиляється П'єр Лоті. Помиляється й інший автор, в якого читаємо:
„Залишаючи темні хвилі Чорного моря, пароплав увіходить у вузьку Константинопольську протоку — Босфор. Здається, поза гострими скелями, що чатують при брамі Сходу, лишилось усе гарячкове західнє життя з його муками, сумнівами й важкою боротьбою. Тут усе дхне спокоєм і миром“…
Помиляються обидва. По-перше, яка пишнота? Щоправда, одягнені турецькі поліцаї досить чисто, але особливої пишноти я на них не бачив. Не те, що, наприклад, в Румунії, де я з півгодини не наважувався підійти до поліцая, бо приймав його принаймні за члена царської родини, ще й заслуженого в трьох війнах. Нема жодної пишноти на Босфорі!
По-друге, панорама була зовсім не широка. Панорама мала 12 кроків завдовжки й 10 завширшки. Далі вже
