Який Розбах? Слово не турецьке. Це не подібне до назви мечету, вулиці, чи майдану.
— А ну, подивіться до вашої книжки!
У бедекері нема.
— Не знаєте? А ще нахвалявся, що вивчив Стамбул. Розбах — це ж у Стамбулі… Так не знаєте?
Я не знаю.
На Новому мості перед нами — Европа кварталів Галати й Пери, поза нами — екзотика Стамбулу. Моя знайома спинилась і озирається. Ага, зробило таки вражіння місто вмерлих султанів… Вона немов прощається з дивним містом. Я вже не ненавиджу свого ката й ладен все вибачити.
Моя супутниця дивиться задумливо на мечет Єні-джамі й говорить:
— Забула купити! Пасти до зубів.
Ми повертаємось, заходимо до першої крамниці й купуємо якоїсь поганої пасти за 40 копійок. На тому кінчився мій трудовий день.
Увага: на Пері найкраща пайста коштує 20.
Прощай, екзотико.
4
Обідали в різних кімнатах. Я чув, як вона говорила чоловікові:
— Йолоп! Убив собі в голову, ніби все знає. Нічого він не знає.
Про кого б це?
— Водив, водив по Стамбулу, а де Розбах, не знає. Пішла б із нашою модисткою, то принаймні потрапили б одразу до універмагу. Ну, не Розбах, хай би до іншого повів. У Стамбулі ж усе дешевше. А то нічогісінько не знає, перкалю від шовку не відрізнить…
Прощай, екзотико…
