Сторінка:Кость Котко. Сонце поза мінаретами. 1928.pdf/52

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Який Розбах? Слово не турецьке. Це не подібне до назви мечету, вулиці, чи майдану.

— А ну, подивіться до вашої книжки!

У бедекері нема.

— Не знаєте? А ще нахвалявся, що вивчив Стамбул. Розбах — це ж у Стамбулі… Так не знаєте?

Я не знаю.

На Новому мості перед нами — Европа кварталів Галати й Пери, поза нами — екзотика Стамбулу. Моя знайома спинилась і озирається. Ага, зробило таки вражіння місто вмерлих султанів… Вона немов прощається з дивним містом. Я вже не ненавиджу свого ката й ладен все вибачити.

Моя супутниця дивиться задумливо на мечет Єні-джамі й говорить:

— Забула купити! Пасти до зубів.

Ми повертаємось, заходимо до першої крамниці й купуємо якоїсь поганої пасти за 40 копійок. На тому кінчився мій трудовий день.

Увага: на Пері найкраща пайста коштує 20.

Прощай, екзотико.

 

4

Обідали в різних кімнатах. Я чув, як вона говорила чоловікові:

 — Йолоп! Убив собі в голову, ніби все знає. Нічого він не знає.

Про кого б це?

— Водив, водив по Стамбулу, а де Розбах, не знає. Пішла б із нашою модисткою, то принаймні потрапили б одразу до універмагу. Ну, не Розбах, хай би до іншого повів. У Стамбулі ж усе дешевше. А то нічогісінько не знає, перкалю від шовку не відрізнить…

Прощай, екзотико…