ввесь час при цьому танцюючи. Вражіння жалюгідне Публіка байдуже плескала, завіса падала і по всій зал лунали пронизливі вигуки:
— Чай ве, каве дез!..
Це був ходячий буфет. Увесь антракт розносили чай і каву. Публіка пила каву, курила цигарки й говорила про своє.
Потім знову підносилась завіса, гримала оркестра, нова жінка співала якихсь куплетів і танцювала. Так, здається, номерів із шість.
Був один номер, де жінка співаючи, демонструвала щось подібне до танку живота, потім був танок бюсту, танок обличчя… Найнеприємніше вразило, коли цей самий номер повторила маленька дівчинка років дванадцяти.
Жінки співали верескливими голосами, що викривало їхнє походження: гречанки.
І ще одна характерна риса. В кутку під сценою кілька хлопців грали в якусь примітивну, але для них дуже захоплюючу гру — били один одного по руках. Грали вони протягом усіх антрактів, протягом кількох номерів „вистави“. Танок бюсту не зробив найменшого вражіння ні на них, ані на решту публіки. Так само байдуже всі балакали про своє, штовхали один одного, пили чай і каву.
Коли отой шумний дивертисмент трохи не позабивав нам памороки, після довшого антракту з незмінним „чай ве, каве дез“, почалася п'єса. Публіка стала дивитися з більшою увагою.
Виставлялася якась перекладна п'єса, скорше — мелодрама. Офіцер іде на війну й залишає свою жінку й маленьку дочку. Він доручає їх своєму приятелеві, якомусь попові чи кардиналові. Той чіпляється до жінки, жінка дає йому одкоша і він, щоб помститися, отруює маленьку дочку. Отруює дуже реалістично.
