з половиною гуруші? Гадаємо, що й 45 він нікому не платив. Цілком скидаєтся на російського околодочного, що утримання мав 48 крб., а за одну кватирю платив — 48-25.
Давня Туреччина була класичною країною поліційного свавілля. Султанський режим спеціяльно плекав оту поліцію, і вона була справжнім жахом для населення. Дві монархії на всій земній кулі сперечалися між собою про пальму першенства у справі хабарництва: Туреччина й Росія.
Улюбленим зайняттям російської „революційної“ молоди після лютого було роззброювання поліцаїв. Поліцаї дуже охоче віддавали зброю, але дивно: 1918-го р. мене арештував той самий поліцай, що й 1915-го р. У нас на Україні поліцаї зникли тільки після запровадження радянського ладу.
Революційна Туреччина — республіка Лютого, а не Жовтня. Революційна Туреччина, очевидно, не в силі була позбутися своїх поліцаїв, а може й не хотіла. Так, змінилася система, але залишилися люди — зі старою психологією і зі старими звичками.
Моя перша знайомість із поліцаєм — підчас повернення мені з поліції мого пашпорту.
В Торгпредстві мені сказали, що приходив поліцай передати мені зареєстрованого пашпорта, але не хотів без мене залишати.
— Яка дбайливість — подумав я: — боявся, що пашпорт може загинути!
Мене навіть не образило недовір'я турецької поліції до апарату радянського Торгпредства.
Того ж самого дня в готелі мені сказав портьє:
— Приносили з Караколу вашого пашпорта. Але не хотіли залишити. Та ви напишіть мені доручення, він зайде завтра точно о 4-ій і залишить.
