І ці люди ходять у темних костюмах (осінній „сезон“) з жилетками, в осінніх м'яких капелюхах. З них ллється піт, але вони мужньо терплять, бо такий закон пристойности.
Напроти готелю — поліційна варта. Черговий поліцай цілий день стоїть і регулює вуличний рух. Але цей поліцай зрушив зі свого місця і зробив чимало кроків за мною, коли я вийшов із дому без капелюха.
Жилетку й капелюх — дві речі я зненавидів назавжди, перебуваючи в чужій країні. Тільки „нижчим істотам“ — продавцям чаушу чи бубликів — вибачають перебування на головних вулицях без жилетки й капелюха. Коли я спробував робити протест проти цих причандалів пристойности, я бачив як інстинктовно повертались за мною здивовані погляди. Найжорстокіший з законів — закон неписаний. Його люди отак просто, звичайно — перемогти не можуть.
Я бачив, як блискуче вдягнені дами й кавалери з огидою відсувалися набік, коли повз їх проходив — не тротуаром, бруком, — засмальцьований хамал, несучи на плечах важкий вантаж. Я бачив, як залізничних робітників такий же залізничник, тільки кондуктор (істота вищої категорії) залишив тільки до найближчої станції у вагоні I класу, і тільки з умовою: не сідати. Місця були порожні, на ввесь вагон був тільки один пасажир — я, але ж на мені був капелюх і жилетка, і я мав право протестувати проти того, що поруч мене посадили нижчу істоту, пасажира III класу.
Готель — на Великій вулиці Пері. Її тепер перейменовано в Улицю Незалежности (Істіклаль джадесі). Ліворуч — один квартал до Тунелю — де можна їхати під землею в Галату, праворуч — видко всю вулицю майже до повороту на Пті-шан.
