розповідаю погано, дуже хвилююся. Незнайомий дивиться на мене здивовано й мовчить. Тоді я переходжу до іншого анекдоту — про єврейку, в якої втік чоловік. Це теж має щось таке негативне ілюструвати в радянській сучасності.
— „Бо ребе вас не бачить, а я вас да бачу!“ — кінчаю я анекдота й переможливо дивлюся на співбесідника. Ага, зловив ти мене?
Він насуплюється й говорить незадоволеним тоном:
— Це ви даремно так. У мене вражіння — правда, я давно з України — що радянська влада зміцнює свій авторитет що-дня. Між роками бандитизму й сьогоднішнім станом — велика дистанція. До радянських гасел прислухається ввесь світ. Та й тут, наприклад…
Моє становище гіршає. Це дуже хитрий провокатор! Він, не спіймавши мене запитаннями, удався до кращого методу: починає сам вихвалювати радянську систему, чи не прорветься, мовляв, у мене щось агітаційне… А як не прорветься, як я просто мовчатиму, то ще гірш: він може заявити своєму начальству:
— Агітатор. Я хвалив радянський лад, а він цілком згоджувався, бо мовчав.
Так, становище, дійсно, важке. Я вирішаю перейти до активного наступу.
— Що ви такі дурниці плещете? — майже кричу я: — ви хіба не читаєте європейських газет? Та знаєте ви, що навіть на Україні ніхто не вірить радянській владі? Навіть самі комуністи. Еге! А ви чули, що Комінтерн…
Невідомий кілька хвилин слухає мене мовчки, потім червоніє й теж кричить:
— Я думав, що з порядною людиною говорю, а ви просто білогвардійська сволоч! Правда, я вже два роки, як із СРСР, але я тут на службі в Нафтосиндикаті, і як
