Отже і доводиться легенько балакати, легенько спростовуючи нісенітницю, на прикладах з еміґрантської преси (доречі — сам Михайло Володимирович її не дуже поважає), розвіюючи еміґрантський контрреволюційний дурман.
От, наприклид, Михайлові Володимировичу не подобається наша зовнішня політика. Що воно за приятелювання таке з турками?
— Раніш, як їхав царський посол по Пері, так ніхто дорогу перейти не смів! Поліцаї козиряли, у фрунт ставали!.. А тепер консул там якийсь. А от поб'є хтось морду вашому консулові, так хіба більшовики війну туркам за це об'являть? Не об'являть же? А все тому, що з азіатами приятелюєте.
Якраз того часу ми прочитали телеграму з Варшави про напад еміґранта на співробітників радянського консульства. У цьому мій приятель кабінджі теж бачить занепад нашого міжнароднього впливу: приятелювали з усякими там «полячишками», от і доприятелювалися.
— Ви турецьких слів вивчаєте і намагаєтеся з турками по-турецькому розмовляти. Думаєте, вони вас за це поважатимуть. Азіяти. Ви йому по-руському говоріть і морду бийте.
— А ви морду били туркам, Михайле Володимировичу?
Звичайно, кабіндіжі нікому морди не бив, бо як побив би, вислали б з Туреччини. Кабінджі — у великій дружбі з поліцією. Не знаю, чи виконує він якісь спеціяльні доручення, але розповідав мені Михайло Володимирович, як торік організовано замах на Кемаля-пашу і як російський еміґрант, втершися в довір'я змовців, позраджував їх усіх поліції.
