Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Чистенькі трамваї з фантастичними гієрогліфами замість цифр. Досі не знав, що турки вживають якихось інших цифр, не арабських і не римських. Повертаюся до кімнати, бачу на стіні відривний календар із такими самими гієрогліфами. Справу полагоджено. За чверть години я вже читаю номери на трамваях і навіть чотиризначні номери автомобілів.

Вулиця вузька, хоч і трохи ширша від тієї, де ми їхали напочатку́. В протилежному будинку — якась модна майстерня. Молоді, гарно одягнені, люди шиють щось і куняють на стільцях.

Сила авт. Вони йдуть майже нерозривною стежкою.

Доми високі, на 5–7 поверхів, але дуже вузькі. Мені розповідають, що вони — дерев'яні, дуже давньої будови.

Вулиця

Перші дні не міг зрозуміти: чому тут так багато публіки завжди на вулиці? Адже місто куди менше за Москву, адже великих справ тут не може бути. Довгий час не знав, чи можна стрибати в трами й вистрібувати, не бачив, щоб хтось так робив.

Тут ніхто не поспішається. Ходять поволі. Виявляється, що з трамів можна виходити під час руху, але ніхто не стрибає. Навіщо? Воно бо десь там спиниться!

Думаю, багато люду на вулиці ось через що: всі ходять поволі. Кожний, навіть вийшовши в справі, перебуває на вулиці вдвоє більше, ніж у нас. Тому й здається, ніби вулиці переповнено. Коли б люди ходили так швидко, як у нас, здавалося б удвоє менше.

Спочатку не вмів переходити вулицю. Стоїть поліцай в колоніяльному, але червоному шоломі й байдуже помахує паличкою, дивлячись собі під ноги. Ніхто на його не