Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ґрантському пашпорту, як інші! А він — румунський громадянин… Тху!

Не тільки ображений російський патріотизм говорив у мойому кабінджі. Роздирало його ще почуття заздрости: купивши собі румунського пашпорта й зробившися з «господина» — «домнуле», має змогу Фельдман пересуватися по всій Европі, а російського еміґранта тримають у Стамбулі, навіть на азійський берег не пускають, з нового ж року взагалі Кемаль загрожує кудись вислати.

Було жарко, хотілося якнайбільш увібрати в себе сонця, хотілося відпочинуть щоб аж до нової відпустки вистачило, а домнуле Фельдман настирливо розпитував про Харків:

— Ну, а як Катеринославська вулиця, на місці?

— А що їй робиться?

— Хороша вулиця!

Хоч і слід бути за кордоном якнайбільшим патріотом, я не міг стриматися й одверто висловив усе, що думаю про цю «хорошу вулицю». Домнуле Фельдман здивувався:

— Ні, не кажіть, хороша вулиця. Там у нас кілька домів було. Знаєте, великий один такий проти каланчі. Як він, стоїть?

— А стоїть.

— І ще один, на розі Дмитріївської, здоровенний, поверхів на шість.

З якоїсь газетної хроніки врізалося мені в пам'ять, що той будинок належав раніше князеві Шаховському. І я обережно висловив свій сумнів. Мій знайомий відповів стилем Івана Олександровича Хлестакова.

— А можливо що й не наш. Знаєте, давно це було, скоро 10 років… А от на Пушкінській, може бачили? — Пушкінський в'їзд є, так на розі вже наш будинок. Там під час війни два поверхи погоріло…