Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/121

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Коли стихають голоси в кав'ярні, а до плескоту моря звикаєш — приємно заснути на суходолі після довгих днів і ночей задушної кабіни пароплаву.

Спати доводиться недовго. Якийсь дикий вереск — не розумію, звідки він іде — змушує мене прожогом схопитися з ліжка й шукати електрики, забувши про москітів. Та вимикача прироблено дуже хитро — з коридору, щоб хазяї могли контролювати, чи не витрачає гість зайвого світла. Доводиться в темряві відкрити вікно, щоб впустити трохи місячного сяйва й розшукати сірників.

На вулиці ще темно. Місяця вже нема, але ще не розвиднялося. Просто передо мною, в одному кварталі, не далі, — стирчить мінарет, розрізуючи тло глибокого неба. На мінареті дрючковата постать — ото звідти йде пронизливий вереск. Все це — глибину неба, височінь мінарету й постать муедзина — немов вирізано з дикту й пофарбовані в різні відтінки одного чорного кольору.

Нічого ніде не скоїлося. Просто — п'ята година ранку, муедзин закликає вірних молитися аллахові. Звичайний східній жанр. Але досі я жив у європейському кварталі Пери, далеко від одним одного мечету, потім гостював в Ізмірі на Бірінджі-кордон, де жадного мечету нема, а далі — майже тиждень плив морями. Сьогоднішнє нічне запрошення муедзинове — новина для мене.

Дякую муедзинові такою лайкою, яку тільки знаю, запевняю його, що навіть наші безвірники не могли б вигадати кращої методи антирелігійної пропаґанди, як ото будити людей серед ночі, — і лягаю досипати.

На ранок болить голова, я проклинаю мечети з мінаретами й, одягаючися, мрію про той час, коли й цей мерсінський мінарет разом з усіма іншими мінаретами Туреччини провалиться до всіх шайтанів. Тоді з нього звисатимуть антени радіо, а турецьких громадян збуджувати-