Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/125

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Мій хамал, очевидно, хоче написати своє ім'я, бо в надряпаних у нього закорючках я ледве можу розібрати «Дуран». Я беру з його рук олівця і швидко пишу на папері «Дуран-ефенді». Він з надзвичайною пошаною дивиться на мене, пробує сам писати, але велика літера «і» в його не виходить, отже я мушу, як маленьку дитину, тримати його за пальці, отже разом ми виводимо оте Д. Інші хамали приглядаються до нашої праці. Потім я беру з рук інтеліґента номер газети «Мілієт» і читаю якесь гасло чи афоризм Газі, надрукований через усю сторінку. Читати за новим правописом мені надзвичайно легко, бо всі наголоси в турецькій мові — на кінці слова, а значіння кількох нових літер я вивчив жартома ще в Стамбулі.

Але хамали думають, що я взагалі знаю турецьку, і починають засипати мене запитаннями. Мушу відповісти, що нічого не розумію. Тоді мої випадкові друзі дивляться на мене, як на якесь чудо. А я шкодую, що не маю змоги роз'яснити, чому це так. Адже новий правопис надзвичайно легка й проста річ. У цьому штука, а не в якихось особливих моїх здібностях.

Підходить переповнений баґдадський поїзд, я впаковуюся в останнє купе, де бачу вільне місце, а хамали проводять мене поглядами побожної пошани.

3

Турецький пароплав «Конія», рейд-експрес Ізмір — Мерсін, 36-а паралеля. Щойно проминули Родос. Зараз повернемо на південь.

Капітан перед війною ходив у Кара-Деніз, Чорне море, потім був у полоні в Сибіру. Отже знає кілька руських слів. Нарешті в мене за стільки днів є співбесідник!