Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/130

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ось причини: Туреччина досі вживала 34 літери арабської абетки. Але як і в арабів, кожна літера має для себе чотири знаки, залежно від того, де її пишеться; на початку слова, на кінці, всередині, чи просто окремо. Треба було вивчити оте чотири рази 34 та ще не плутати, де саме вживати того чи іншого знака.

І ще: літери між собою давали крутіюваті сполучення, і це вже нагадувало китайщину.

Але турок, що сумлінно кілька років вивчив чотири рази по 34 та ще засвоїв силу сполучень, майже ієрогліфів, такий відважний борець за самоосвіту, не є письменна людина. Він може читати, але не розуміти. 60 % турецької мови складають перські й арабські слова. І вони, перебуваючи в лексичному фонді турецької мови, підлягають законам тих мов, з яких їх запозичено. Отже знати турецьку граматику — не досить. Щоб літературно володіти мовою, треба вивчити складні арабську й перську граматики.

Напр., турецька мова не знає родів. Легко жити в Туреччині, не треба сперечатися про «клас» чи «клясу»!.. Але арабські слова приходять із своїми родами. І турок-селянин називає учителя й учительку однаково «муалім», але інтеліґент мусить учительку кликати «муаліме». Подвійне число зовсім не властиве турецькій мові, але «тараф» (сторона) — арабське слово, і в договорах вживається «тарафейн» — обидві сторони.

Ці кілька прикладів свідчать, що тільки людина матеріяльно забезпечена й високо розвинена може мати час і здібності на вивчення літературної мови…

Отже, доводиться погодитись із твердженням Кемаля-паші, що нова реформа — насамперед, надзвичайно демократична. Вона відкриває для простого люду двері до вивчення рідної мови. Боротьба за це має свою історію, але