телі мають пройти курси і скласти іспити. Урядовців будуть викидати з посад, коли вони не засвоять нової абетки.
Гарчить клясично освічена частина інтеліґенції, зойки несуться від… книгарів. Стамбульські книгарі надіслали до прем'єра Ісмета-паші телеграму аж на двіста слів, скаржучись на свої втрати: наготовлено, мовляв, підручників старими літерами аж на п'ятсот тисяч лір, а тепер усе піде на макулятуру. Їм ходить про те, щоб відкласти реформу на півроку, а тимчасом учні встигнуть розкупити старі підручники. Потім можна буде заробити й на нових. Уряд нічого не відповів на це прохання, а газети нагадали, що скасування фески, наприклад, зруйнувало цілу галузь промисловости, але нічого — Туреччина не загинула.
І вже, звичайно, є люди, що з фанатизмом взялися до вивчення нової абетки й навіть намагаються удосконалити її, розв'язати спірні питання: як писати те чи інше слово? Коли мені розповіли про двох учених, що трохи не побилися за транскрипцію якогось дуже рідкого слова, я згадав, як один мій любий приятель пропонував писати в українській мові чужі слова не за транскрипцією їх, а за змістом.
— Що таке капітал? — говорив він, — це коли людина щось копить. Накопить, от і виходить у неї капітал. Тоді варто писати «копитал».
І за тим самим принципом намагався, щоб обов'язково писали не «бльокнот», а «балакнот»: мовляв, хтось балакає, а я нотую! Між іншим, у нас на Україні селяни часто-густо говорять на поліклініку — «півклиник».
Цікаво, чи будуть битися учені в Туреччині з-за балакнот і півклиник?.. Передумова є — вона у великому бажанні вижити ненависні арабізми з фарсизмами, наближаючи мову літературну до народньої.
