Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/134

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

5

Туреччина — клясична країна чиновництва, що живе наказом. Щоправда, колись у поїзді між Харковом і Москвою я чув розмову:

— Ви сами — бухгальтер і знаєте, що бухгальтер головою не думає. Не має права! Він думає наказом.

Туреччина — немов величезна бухгальтерія, де кожний урядовець думає наказом. Туреччина нова не вся — ой, далеко не вся! — сприйняла новий лад. І в опозиції до кемалізму перебувають надзвичайно різноманітні шари суспільства: і заскорузлі міщани, і селянство там, де воно свідомішає й розуміє, як мало дала йому національна революція. На всі проценти цього твердити не можна, але здебільшого лад підтримується через велику армію урядовців, зв'язаних наказом міцної бюрократичної машини.

І в справі нової абетки все пройшло за наказом. Наказано — і всі, кому загрожує бути перемолотим колесами цієї бюрократичної машини, старанно вивчають нову абетку. Коли б за обов'язковий предмет хатнього побуту наказ визнав космографію, — всі вивчали б космографію.

Але чому тоді доводиться говорити про історичні дні Туреччини? Широкі маси турецького народу, інертні досі маси, чи вони поставилися до наказу, як до звичайної й звиклої їм палиці згори? Якраз у цьому випадку подібної небезпеки нема. Ґрандіозна епопея! Нечуваний рух і зацікавленість! Нема людини, що не захопилася б цим рухом. Звичайно, складений плякат з новими літерами, що стирчить у городовика провінціяльного міста за поясом, не давав би жадних підстав говорити про це захоплення, бо городовик лише виконавець наказу й для нього вивчати абетку — однаково, що хапати на вулиці неблагонадійну людину чи стежити за небажаним чужинцем.