пашів і кам'яниць грецької колонії. Проспектом сунеться юрба різноманітних барв і різномовного галасу. Вулички й сокаки ліворуч та праворуч стирчать темними безокими плямами, не впускаючи до себе, а навпаки — викидаючи нові й нові краплини натовпу. Натовп розмовляє й галасує принаймні шістьма мовами.
Але над десяту ввечері натовп набагато рідшає, і темні провалля сокаків уже не витискують його на проспект, а ковтають своїми чорними пащами. Тоді на всьому проспекті лишаються хазяйнувати тільки дві мови: турецькі викрики спізнілих продавців чаушу, кештане й бубликів з тміном та російська меланхолійна розмова рідкої юрби. Натовп якось відразу втрачає свою різнобарвність і помітно сірішає й убожіє. Втрачають забарвленість і великі крамниці, частіш тарахкотять залізні штори, сліпнуть реклями кіно, спізнюються трами, і проспект Незалежности вже не проспект, а Велика Вулиця Пери, російською ж мовою понурої юрби — просто «Пера».
Одним-одно дерево підпирає собою похилий мінарет і зазирає через Перу на Бруса-сокак, що немов продовжує перервану Перою Саркіз Агаджі. Бруса-сокак вузеньким ярком триповерхових вузеньких домів крутиться, завертає так хитро, що не зрозумієш, чи то праворуч, чи ліворуч, і стрімголов летить у темний рівчак. Бруса-сокак освітлюється лише ліхтарями Пери, і тому за першим завертом уже зовсім темно, коли б не рідкі вогні з вузеньких таємничо-замкнених домів. На Бруса-сокак камінці бруку широкі й зрадливо нерівні; надзвичайно пильно мусиш приглядатися до рідких смужок світла з будинків.
Раніш, ніж остаточно звернути на Бруса-сокак, щоб проковтнутися його чорною пащею, Савчук ще раз плентається за рідким натовпом аж до Таксіму. Після десятої
