Донич визирає вслід, спльовує й нахиляється під прилавок по смердючу, немов з аптеки, горілку-дузіко.
Пера порожнішає, але робиться гомінкою. З ресторанів виходять люди, спиняються купками, жвавіш говорять, а біля «Петроґраду», зразу за кіоском Донича, суперечка між людиною у фраку зі скрипкою під пахвою та двома в обсмиканих піджаках набирає такої галасливої форми, що поліцай на перехрестю виходить із своєї будки й повільним кроком простує до «Петроґраду». Суперечка раптом вщухає.
Протилежним тротуаром походжають самітні жіночі постаті.
Понад ними через відкриті вікна дансингу настирливо видирається «Алі-баба», модний цього сезону фокстрот, і розмірене човгання ніг на паркеті. «Алі-баба» наповнює собою всю вулицю, публіка на тротуарах і навіть у трамах підводить голови й слухає, і тільки палії нарґіле в турецькій кав'ярні якраз навпроти танцюльки не ворушаться, дивлячись у дошки з білими й чорними фігурками. Але тут збираються виключно шахісти, і на їхню честь навіть стіни кав'ярні на височінь людського зросту оздоблено плахтою на кшталт шахівниці. Тут збираються виключно шахісти, а що обходить шахіста фокстрот, пожежа, землетрус?
Та як надходить дванадцята, зачиняється і танцюлька, і кав'ярня шахістів. Лише жіночі постаті самотньо блукають тим тротуаром, що з нього вулички біжать до Золотого Рогу.
Починається коротке нічне життя Пери.
А в проваллях Бруса-сокаку Савчук, пильно дивлячися під ноги, шукає будинку № 45. Це не так легко знайти потрібний будинок, хоча б і жив у ньому 3 роки. Майже всі будинки в сокаках однакові, і коли заплутаєшся, треба
