Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/142

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зразу ж згадує, що для цього зовсім не треба здобувати їх з кишені.

Отож напам'ять знає Савчук, що в нього в кишені одна біла монета в десять гурушів, одна маленька мідяна в сто пара̀, тобто два з половиною гуруші, п'ять металиків по двадцять пара̀ і ще один манюсенький металік, за який нічого не купиш, бо він — у пять пара̀, одна восьма частина гуруша. Ввесь капітал — пятнадцять гурушів і грошина в одну восьму…

2

Але за ці неповні кілька тижнів, кинувши «Тюркуаз» і по частинах, обережно, розмінявши доляри на ліри, Савчук блукає вулицями міста, яке він щойно відкрив.

Навіщо їхати до чужих країв, коли тут, у країні, де перебув уже щось із сім років, три тисячі лір раптом відкривають чуже й незнайоме!

Гроші найкраще було розміняти в Стамбулі, де тебе не знають, бо тут, на Пері, кожний міняйло може впізнати офіціянта з «Тюркуазу». Кожний міняйло бо відвідує «Тюркуаз». Гроші найкраще міняти в Стамбулі, де віконця міняльних контор такі маленькі, як у кіоску Донича, і коли схочеш, твого обличчя не побачать.

Розмінявши перші два папірці по сто долярів, Савчук почуває себе вільним громадянином і здивовано розглядає вулицю.

Рухлива вулиця Сіркеджі пробивається від майдану Ємін-Евні, що зараз же після Нового мосту, і веде до вокзалу Орієнтальної залізниці. Ці три квартали такі ж галасливі, як і Пера. Крамниць чи не більше навіть, але вони скромніші. Чомусь найчастіші — з годинниками й патефонами. І тут, як і на Галатських сходах, з кожного