патефонного магазину вилітає верещання фокстротів і пісень Ахмеда Джеведета. Вітрини з годинниками дуже примітивні: простими рядами висять годинники різних розмірів, з обов'язковими цінами в гурушах, а не лірах, займаючи все вікно згори донизу. І висять вони не вглибині вітрини, а просто зразу за склом вікна. Кілька турецьких ресторанів з важким чадом баранячого сала і з запорошеними пальмами при вході. Сила маленьких крамничок з ґалянтерією. Вивіски лікарів. І на розі якоїсь вулиці обшарпана вивіска «Фото-Істікляль» — «фотографія Незалежність». До фотографії ведуть круті вузенькі сходи з подертим лінолеумом на щаблях і стінах.
Де вулиця кінчається, а може тільки заламується, там на одному розі двоповерховий білий будинок містечкової будови, і троє з чотирьох його вікон наполовину закриває велика вивіска з двома рядками здоровенних турецьких літер і одним дрібненьким, французькою «Медсан-дантист Сабрі». Ліворуч від нього в боковій вулиці — велике подвір'я вокзалу Сіркеджі. Правий ріг займає запорошене тюрбе, щось як капличка чи склеп, з побитими шибками й павутинням на ґратах. Під тюрбе сидять продавці святих написів для прикраси хат побожних людей. Тюрбе виходить одним боком на ту вулицю, що продовжує собою Сіркеджі, а другою — на круту Баб-Аалі, Вулицю Найвищої Порти. Перші два роги, ще на вулиці Сіркеджі, займають будинки з магазинами, крамницями, ресторанами.
Тут найбільший рух у Стамбулі, коли не вважати на майдан Емін-Евні. Вулицею Баб-Аалі раз-у-раз з'їздять машини та в'їздять на неї, бо ця вулиця веде до палацу колишньої Порти, де тепер якісь урядові установи республіки. Аж до самого рогу довгою низкою стоять два десятки таксі.
Раз-у-раз під'їздять авта до вокзалу, звертаючи перехресною вулицею повз лікаря-дантиста Сабрі з його три-
