Савчук ходить по мечетах, дивується ґеніяльній будові Ая-Софії, обеліскам на Ат-майдані, брамі Баязіду й накопиченню бань на мечету Фааті-Завойовника. Повз Ак-Сераї, спаленими в кількох пожежах кварталами старого Стамбулу, він іде аж до Топ-кацу й звідти старим муром виходить біля Еюбу на Золотий Ріг. Там маленьким пароплавом-трамваєм їде по масних водах затоки од берега до берега й, вийшовши на Новому мості, не повертається на Перу, а знов іде до кав'ярні на вулиці Сіркеджі…
З
Стріляють! На Пері?
Швидкою фільмою пробігають у пам'яті жахливі дні Новоросійську й мимоволі тягнуть за собою важкі лантухи на пристанях Золотого Рогу й важкі, хоч і маленькі, гуруші французьких матросів в Абаносі.
Але Пера...
У тому її кінці, де вже починаються Галатські Сходи, кам'яні щаблі народів, пощерблені ногами поколінь, — бокові вулички ведуть до досить дивних кварталів.
О, Стамбуле, місто, неподібне до якогобудь міста на землі! Од «Бюїка», найшвидшої машини заступника американського тресту, до босих ніг вуличного продавця городини, що п'ятницями ще відвідує мечет, ти даєш нечувану амплітуду людей, речей і часів. Діяманти в лімузинах на Пері, багатопудовий вантаж на згорбленій спині хакала в Галаті; викреслений дурно з життя час ситих чоловіків і жінок у приймальнях манікюрш, дванадцять годин праці на тютюновій фабриці… О, Стамбуле, як це ти можеш сполучати модерний пляц Таксім, де паради добре умундурованих на англійський взірець салдатів, — з необсяжними кладовищами, кабрістанами, «країнами мертвих» в Еюбі,
