Так-так! Мені здається, що й стіни каюти з певним докором на мене дивляться… Десь уже я порушив добрий тон, не інакше. Але де?
Чекайте! А під час обіду хто перший почав їсти, я чи капітан?
Ви бачили у фільмах, як обідають на пристойних пароплавах? Не на таких, що швеньдяють Чорним морем, перевозять курортників, мають червоні кутки, 8 годин праці для команди і стінгазету, де самоскритиковано капітана… Ні, я про пароплави пристойні, де капітани носять блискучу форму, льокаї благально дивляться вам у вічі за-для-ради чайових, а команда працює 24 години на добу, працювала б і більше, але навіть по пристойних країнах доба має чомусь лише 24 години.
Так от, по цих пристойних країнах, на цих пристойних пароплавах, коли вам доводилося бачити це в кіні, капітан сидить на почесному місці за табльдотом і всі мусять чекати, поки він піднесе ложку до рота. Тоді можна починати.
Усі три дні ми обідали з капітаном удвох. Бо решта пасажирів або не доросли до мойого пристойного суспільства, маючи квитки ІІ кляси, чи навіть ІІІ-ої, або переросли його, завдяки великому числу лір у кишені. Ці організовують обіди окремо, в сальоні, де п'ють горілку й вино та грають у карти.
Ми всі три дні обідаємо разом з капітаном. Я раз-у-раз чекаю, поки він умочить ложку в супі, тоді починаю їсти. Але сьогодні на самому початку обіду капітана кудись одкликали, я довго чекав, поки він прийде, потім, щоб суп не прохолов, почав їсти. Тоді якраз і повернувся капітан…
Та-ак…
А чи доводилося вам читати — по пригодницьких романах, звичайно, — що капітан навіть на пасажирському па-
