важкий пах і бачу червоне обличчя мого допитувача та його п'яні очі.
Я мовчу. Це найкраща тактика з п'яною людиною, особливо сам-на-сам.
Тоді мій гість майже кричить:
— Не розумієте? Не хочете відповідати? Коли з вами говорить людина з суспільства, ви мусите відповідати! Мусите!
А, я мушу відповідати! Мені завважують нехтування доброго тону? Лекція доброго тону в стислому вигляді без ілюстрацій?
Я витягую з пам'яті слова різних мов і говорю мішаниною з них:
— Же парль франсе (я говорю французькою), ай спік інґліш (я говорю англійською), йо парльо італяно (я говорю італійською) унд їх шпрехе дойтч (і я говорю німецькою), але зараз я зовсім не можу говорити, бо…
Тут я показую на свої голі груди й додаю з великим жалем:
— … бо бачу, що маю справу з людиною з суспільства, а на мені нема краватки!
Мій п'яний гість очманіло дивиться на мене, хапається за власні груди, де теж краватки нема, розгублено говорить:
— Це справедливо…
І забирається з каюти.
Решту ночі я сплю спокійно.
На ранок наш пароплав стоїть на рейді, оточений великими фелюгами з білими вітрилами. На фелюгах галасують люди в червоних пов'язках над чолом. Вони зовсім не дбають за добрий тон, лаються проміж себе й б'ються за мій чемодан.
У двох кілометрах, на низькому березі, довга купка невеличких будівель.
Це Мерсін, найпівденніший порт Туреччини.
