НОВЕЛЯ З НЕВДАЛИМ ЗАКІНЧЕННЯМ
Товариші слухають із вибачливою посмішкою. Мені трохи ніяково за свою ліричність, так недоречну в цьому поганенькому ресторанчику, але я мушу поділитися найяскравішим вражінням з моєї подорожі.
Я щойно повернувся з далекого півдня, де мав насолоду купатися в блакитних хвилях Середземного моря. Ми вечеряємо в ресторані, що зветься «руським», бо там хазяїнує одеський єврей Каганов, колись еміґрант, а нині радянський громадянин. I я розповідаю…
Там, у південному порті я, власне, нічого не робив для своєї справи.
Три дні я тинявся серед обдертих хамалів, ледащикуватих купців і завішених жінок.
Вдень купаюсь у морі, що не має обрію, бо там небо й море — однакові на колір, і аж ніяк не можна розпізнати, чи є між ними та межа, що обрієм зветься.
Сонце — палюче, але з півдня, од Кіпру, раз-у-раз холодний вітрець, і доводиться від нього ховатися в теплих хвилях морських.
Вечори проводжу серед невеличкої радянської колонії один товариш з дружиною та два студенти — арабісти, що
