Хто проживе в Стамбулі хоч один день, уже знає, що таке джамі. До назви кожного мечету додається це слово: Єні-джамі, Валіде-джамі, Сулеймакіє-джамісі… Воно бо мечет і означає. А рюс? надто зрозумілі були ці чужі слова…
Так, Мустафо-ефенди! Значить, ви зневажили мечет? Значить, ви обідрали якісь сельджуцькі храми — і от де джерело ваших антиків! А потім ви ошукуєте довіру наївного чужинця і скидаєте свою провину на нього… Адже ви можете навіть свідків поставити, що це я приніс подертого чемоданчика з грецькими монетами й ассірійськими левами до нашого купе! Я ще підозріліше подивився на свого попутника.
Та Мустафа-ефенди так щиро й простодушно захищав мене, що мої підозріння зникли. Але в чому все ж таки річ?
Незабаром до купе вдерлося ще кілька кондукторів, галас збільшився, і мені довелося одверто заявити:
— Тюрча бельмас.
Точного змісту цієї фрази я не знаю, але мені здавалося, що це мусить бути заява про те, що я не розумію турецької мови. Тоді кондуктори, так само хвилюючися далі, запросили мене до коридору.
Довелося скоритися. В коридорі при виході з ґанку мені показали велике вікно з розбитою шибкою. Я нічого не розумів. Кондуктори й далі оперували трьома жахливими словами — джамі, рюс, гнур — і мені ставало ще моторошніше.
Хитнувши головою на знак цілковитого нерозуміння змісту жахливої події та якогобудь зв'язку між розбитим склом і зневаженим мечетом, я повернувся до купе й запалив нову цигарку. Кондукторів моя поведінка, очевидно, не задовольнила. Я вийняв з чемодана французько-турецького диксіонера і почав порпатися в ньому.
