Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/173

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Я повторив кілька раз знайдені мною слова, і кондуктори переконалися, шо я визнаю свою провину. Але галас од цього не зменшився. Почали збігатися не лише кондуктори, але й пасажири з усього поїзду, всі докірливо дивилися на мене, і кожний читав мені нотацію. Нарешті прийшов поліцай і виголосив довгу промову. Я не зрозумів жадного слова окремо, але ввесь зміст цієї громадської догани був надто зрозумілий. Поліцай говорив, очевидно:

— І як вам не сором, а? Ми вас, як людину приймаємо в своїй країні, даємо змогу за ті самі гроші, що й наші громадяни платять, їздити чудесною баґдадською залізницею, а ви шибки розбиваєте? Хіба ж можна так!

Спочатку я мовчав. Але потім лють мене взяла. Ну, припустімо, розбив, шайтан вас забирай зовсім з вашим джамом!.. Ну, заплатю! З поїзда не втечеш, чи не так? Чого ж ви тут мені мораль начитуєте? З кожним може таке бути! І я вголос висловив свою лють і образу моїм учителям доброї поведінки.

Справа, очевидно, була не в цьому. Одної моєї згоди заплатити було мало. Може це зветься в Туреччині хуліганством? Може ще штраф якийсь належиться?.. Турки далі начитували мені мораль.

— Куди ви їдете? — спитав поліцай.

Це я зрозумів і відповів, що я їду до Анкари.

Поліцай знову виголосив прекрасну промову, яка, очевидно, мала означати, що в Анкарі, мовляв, ми з вами як слід поговоримо!.. Після цього всі пішли, але всю дорогу аж до самої Анкари раз-у-раз підходили до мого купе пасажири і з огидливою цікавістю дивилися:

— Оце він! Так ось він той, що розбиває шибки на баґдадській залізниці! Ці-ка-во…

Мене раптом пройняла одна жахлива думка. А скільки коштує отой джам? Я подивився. Грубе, дуже грубе скло,