Пароплав прийшов удень. Він привіз туристів із Америки й гас із Росії. Туристи переїхали на берег великими фелюгами під брудними вітрилами й чекатимуть або поїзда до столиці, або зворотного пароплава, їхній же пароплав пройшов затокою трохи далі й станув проти Гас-хане, де Нафтосиндикат вантажить гас і нафту в цистерни залізниці.
Спізнився трохи пароплав, затримали й пасажири силою своїх речей і метушнею своєю, отже перед Гас-хане зібралася чималенька юрба хамалів, чекаючи, поки почнуть вивантажувати гас.
Коли перша фелюга з бідонами відплила від пароплаву, прийшов найматися і Мурад.
Досі Мурад хамалював на вивантаженні чеського цукру, але сьогодні зрання чех-комісіонер болюче вдарив його. Він не досить швидко біг з лантухом, інший хамал наздогнав його і спинився, лише побачивши перед собою чиїсь ноги. Це були Мурадові ноги, а самого Мурада хамал не міг побачити, бо важкі лантухи придавлювали їх обок до землі. Обидва штовхнулися один об одного й дорогоцінний цукор аж із самої Чехословаччини міг розсипатися по долівці. Чех-комісіонер побив Мурада й прогнав його.
У Гас-хане Мурад пішов тому, що Гас-хане, як і нафта, і гас у бідонах, належить червоним. Гас-хане приймає не чеський цукор, а російський гас і російську нафту, про те ж, які порядки росіяни завели в себе вдома, Мурад чув давно. Там людей не б'ють, не мають права прогнати з роботи, бо там усі вільні. Як от і в Америці, звідки приїхали туристи.
Росіянин прийняв Мурада на роботу й доручив йому носити по два бідони нафти. Гарненькі ці бляшані бідони! На кожному з них написано «Нафтосиндикат» і ще й вибито серпа й молота. Оці серп із молотом якраз і мають
