визначати, шо в Росії всі вільні, там не можна знущатися з людини, або виганяти її з праці.
Удень до Гас-хане завітали американські туристи. Вони вже встигли оглянути все цікаве, що є в місті — і мечет, і церкву, і навіть арабські квартали. Скрізь туристи все фотографували, аж поки не лишилося місця, де ще не клацали кодаки й кляп-камери. Тоді туристам хтось нарадив піти до Гас-хане, подивитися як вивантажується гас, найулюбленіший крам в арабських селищах.
А власне кажучи, дурна була рада! Нічого цікавого нема дивитися, як півсотні хамалів біжать до фелюги, потім повертаються з двома бідонами в руках і біжать до ваґонів. У себе на батьківщині туристи могли бачити куди досконаліші методи розвантаження.
Туристи стояли на дерев'яних східцях, голосно проміж себе балакали, позіхали й сміялися з примітивних способів праці в цій дикунській країні. Мурад раз-у-раз пробігав повз них з важкими бідонами нафти чи гасу, викручуючись гадюкою, щоб не зачепити поважних панів, а вони, як навмисне, стояли на самій дорозі. Попросити їх уступитися ніхто з хамалів не міг та й не наважувався.
Раптом Мурад дуже здивувався. Серед панів-туристів він побачив мурина, що стояв трохи оддалік. Мурин теж, як і всі, клацав фото-апаратом, записував щось до бльокноту, був одягнений, як слід панові з пароплава, але ж то був мурин, чорний неґр, як хамал Ібрагім, що лишився працювати на чеха.
Мурад здивовано дивився на мурина й навіть спинився із своїми бідонами. Тоді мурин підійшов до нього й сказав турецькою мовою:
— Сабах шерифлер хаїр олсун…
Мурин, що чистою турецькою мовою закликає благословіння на твій ранок, та ще мурин, по-панському зодяг-
