Але російських жебраків — рясно.
Старушенція в хусточці сестри-жалібниці, з маленьким хрестиком. Тамбовський поміщик, що нагадує: «А сьогодні ввечері ви мені, дітоньки, ще не подавали». Сліпий парнюга перед костьолом твердить французькі слова з ярославським прононсом: «Же сві з'авегль, донє муа кельк шоз».
Я побачив увечері здоровенну спину в піддьовці. Товариші штовхнули мене:
— Дивіться! Імператорська кров.
Ми перегнали нащадка імператорів і зазирнули в обличчя; кремезний дядько, руда борода, червона пика. Страшенно знайоме обличчя. Десь бачив. На фотографії?
— Син Олександра III. «Незаконний», звичайно. Непогано заробляє.
Коли багаті турки чи греки хочуть справити весілля або якесь там сімейне свято на аристократичний кшталт, вони закликають цього:
— Улаштуй усе, як при дворі твого батька.
Бідний дядько ніколи не бачив свого батька, ніколи не був у Петербурзі! Він — наслідок царевої втіхи десь на провінції. Але береться й улаштовує.
З того й живе.
У Стамбулі трамвайні ваґони мають дві кляси: перша й друга. Для кожної кляси окремий ваґон.
Ваґоном першої кляси проїзд коштує на дві копійки більше на станцію. У першій клясі — шкуряні лави, а в другій — дерев'яні. Іншої різниці нема.
Всередині. А зовні — різниця в кольорі.
