Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/181

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Коли так, — сказав упевнено Мурад, — він обікрасти не міг. Це хороший мурин. Він знає турецьку мову.

До гурту вибіг служник готелю.

— Ну, чого зібралися тут? Розходьтеся, а то поліція наспіє! Чуєте?

Поліція — гість мало бажаний, і тому люди почали розходитися.

— Що він зробив, той мурин? — спитав Мурад, привітавшися до служника.

Служник незадоволено підвіє голову до неба.

— Хіба їх розбереш? — сказав він: — всі в один голос кажуть, що американцям невільно спати під одним дахом з неґрами.

— Слухай, — здивувався Мурад, — та він же теж американець… Ще й вчений.

— Та він чорний, а вони — білі. Кажуть, що такий закон в Америці. Там неґри живуть в окремих домах… А ми хіба знали це?

— А як же було на пароплаві? Вони ж разом приїхали.

— Звідки мені відомо, як було на пароплаві, — розсердився служник: — чого ти причепився до мене, як будяк… Ну, ось він уже й виходить.

З готелю вийшов чоловік з чемоданчиком і подався вулицею. Мурад, пішовши за ним, перед ліхтарем забіг наперед. Мурин був дійсно той, що вдень привітався до нього за турецьким звичаєм.

— Вас скривджено! — сказав Мурад, спиняючи свойого знайомця, — але мене теж, ви ж бачили. Слухайте, невже в Америці дійсно чорна людина не може спати в одному домі з білими?

— Це дійсно так, — сумно сказав чорний: — і коли мурин заходить до ресторану, що не призначений для неґрів, йому не дають їсти.