НА БОСФОРІ
Два морські шляхи ведуть до столиці візантійських імператорів і турецьких султанів. Через Дарданели Мармуровим морем — один. І другий — з Чорного моря через Босфор.
Я їздив обома. І під'їздив, і від'їздив.
Надзвичайно хвилює Стамбул з Мармурового моря. Коли ми відійшли від пристані Сіркеджі, щоб їхати до Анатолії, було якесь свято. Світилась ілюмінація довкола монументу Кемаля, світилась якась нова арка на острівку Леандра, овіяному леґендами трьох народів, але найкраще за все були освітлені мінарети. По різних кварталах Стамбулу (власне-Стамбулу, не Пері), на різноманітній височині світились вогнені кільця мінаретових бальконів. Що далі ми підходили, то виразніше малювались у повітрі ці вогнені кільця, бо згодом не видко було ані мінаретів, ані мечетів, ні звичайних міських будинків, а тільки вогнем гаптовані кільця, що висіли в нічному небі.
За тиждень ми цим самим шляхом повертались до Стамбулу. Але був день. І от, коли вже десь позаду лишився острів Мармара, перед нами почали вставати в соняшному небі якісь стрункі вертикалі. Ліворуч біг европейський берег, ми бачили віденський експрес із чотирьох
