про місце народження й мету подорожі. А довкола мала розгортатися чарівна панорама Босфору, як свідчить хоча б П'єр Лоті:
«Коли від гирла Чорного моря спускаєшся до Константинополю, чарівна, широка панорама Босфору розгортається ступнево з наростанням пишноти, досягаючи повного апотеозу там, де відкривається Мармурове море; тоді ліворуч, в Азії красується Скутарі, а праворуч, над мармуровими набережжями й палацами султанів, підноситься величний профіль Стамбулу, в короні маси мінаретів і бань».
Тпру! безперечно помиляється П'єр Лоті. Помиляється й інший автор, в якого читаємо:
«Залишаючи темні хвилі Чорного моря, пароплав увіходить у вузьку Констянтинопольську протоку — Босфор. Здається, поза гострими скелями, що чатують при брамі Сходу, лишилось усе гарячкове західнє життя з його муками, сумнівами й важкою боротьбою. Тут усе дхне спокоєм і миром»…
Помиляються обидва. Поперше, яка пишнота? Що-правда, одягнені турецькі поліцаї досить чисто, але особливої пишноти я на них не бачив. Не те, що, наприклад, в Румунії, де я з півгодини не наважувався підійти до поліцая, бо вважав його принаймні за члена царської родини, ще й заслуженого в трьох війнах. Нема жадної пишноти на Босфорі!
Подруге, панорама була зовсім не широка. Панорама мала 12 кроків завдовжки й 10 завширшки. Далі вже були стіни кают-компанії. І зовсім не розгорталася ця панорама, а беззмінно перебувала на місці. Аж набридло.
Спокій і мир… Ну, знаєте, не скажу! Коли вас 26 чоловіка зженуть до тісненької кают-компанії маленького
