Ви — чужинець, ви прийшли на Великий Базар, — значить, вам треба чогось купити і значить, вас треба залучити до своєї крамнички і здерти якнайбільше.
Моя супутниця зачарована й приголомшена, ходить за всіма прикажчиками, заходить до крамниць, торгує найрізноманітніші речі… В мене в голові вже нічого нема, крім цифр і цифр. Я машинально перекладаю цифри попиту й цифри пропонування, але й мені не вистачає сил. Я виходжу на вулицю і щоб забезпечити себе від продавцевих наступів, повертаюсь спиною до найшикарнішої вітрини.
А там у магазині, за допомогою жестів, цифр на пальцях і двох трамвайних квитків — один зелений, другий червоний — вона підшукує собі якусь сорочку.
Біля вітрини неможна стояти й спиною. Приємного вигляду людина підходить до мене, береться за капелюха і щось питає німецькою мовою. Вигляд у нього такий самий стомлений, як і в мене. Може, це теж турист, що до несхочу наївся екзотики. Почуваю до нього жаль, відповідаю французькою, що не розумію. Співбесідник вільно переходить на французьку й… запрошує до крамниці найкращих швайцарських годинників і грамофонів. Ну, який йолоп був би той чужинець, що купував би европейські годинники на турецькому базарі!
Я мовчки з такою люттю дивлюся на нього, що він одразу скисає й відходить.
А день сьогодні жаркий. Задушно навіть під кам'яними стелями базарних вулиць. Сорочка в мене мокра, але скинути піджака не наважуюся: я — европеєць, а европейцям належить ходити в піджаках. Досить і того, що вийшов із дому без жилетки. Я тут скидаюся на великого революціонера й реформатора: іноді навіть без капелюха по Пері ходжу.
