Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/62

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Молодотурки, завівши конституцію, нап'яли на неї, за одним фігуральним виразом, чалму. Чи напне на власну конституцію Кемаль капелюха всеевропейського капіталістичного зразка?

Турецький селянин ще чекає. Чекає в своїх халупах, зроблених з найнеможливішого дрантя.

*

По-різному рушають поїзди.

У Туреччині так: спочатку виходить начальник станції в традиційній кашкетці з червоним верхом, потім залізничий дзвінок видзвонює якийсь дрібний туш — попередження пасажирам, що от, мовляв, зараз почнуться сигнали. Потім — один короткий удар. Перед другим дзвінком те саме, і перед третім такий самий дрібний дзвінковий туш. Я спостеріг на анатолійській залізниці ще й інші способи відправи поїздів: і свистіли, і в сурми сурмили, а поїзд не рушав. Про хабарі — запевняти не буду. Хабарів ми нікому не давали. А проте — поїзд за розкладом не йшов.

Уже на третій станції я знав, за якою процедурою піде поїзд на поточних станціях. І ця процедура дратувала мене всю мандрівку.

Викинувши греків і вірменів із Анатолії, запровадивши рішучу націоналістичну політику, Туреччина має спеціяльний список урядових посад, що їх можуть посідати не-турки.

Очевидно, на залізницях европейцям працювати не належить.

А турки привчаються до реґулярної, систематичної праці поволі, добродушно, не хапаючись. Але нічого, привчаться — і буде час, коли і в Туреччині поїзди ходитимуть точно за розкладом.