Кемаль декретом скасував феску. Було заборонено носити феску. За феску — навіть вішали. І скрізь по Туреччині запанував капелюх.
Я пригадаю слова одного з героїв Ролана Доржелеса:
— Ви думаєте, що саме об'єднає людство. Ідея? Гуманність? Людство буде об'єднане звичайним капелюхом, що його сотнями тисяч довозять в Індію й в Китай. Коли спиживі індуси й голі мурини носитимуть капелюха, — це значить, що людство вже об'єднане.
Сподіванки буржуазного письменника здійснює кемалізм, прилучаючи турецький нарід до загально людської культури капелюхом. Та старі турки, богомільні, капелюха не носять. Вони носять кепі. Але надягають це кепі козирком набік: і Кемалеві, і Аллахові. Для Кемаля — кепка не феска, але Аллах мусить бачити твої думки, і чоло твоє мусить бути відкрите для молитви. Отже, козирок — набік.
Кого з двох дурять оті релігійні турки — бога чи Кемаля?
Їдемо всупроводі поліцая.
Він уже двічі перевірив наші пашпорти, справно позаписував статистичні відомості про нас до довжелезної анкети… Прекрасна система. На випадок якогось злочину, можна навіть через роки встановити, куди й коли їздив певний громадянин.
Наш поліцай нудиться. Кілька раз він уже проходив уздовж коридору, удаючи, ніби не взирає до нашого купе. Він нудиться — комуністичної пропаґанди ми навіть серед самих себе не ведемо: жарко, і жадної ідеології не спадає на думку. Поліцай нудиться.
Ми швидко пристосовуємо його. Річ у тому, що сьогодні — п'ятниця, і на жадній станції не можна здобути цигарок. Нас кілька курців. Комусь щастить потрапити на
