Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

рецькою, Позирнувши на мене, портьє відчинив шухляду, вийняв ліру, — і моя ліра легенько перепурхнула в повітрі, сховавшись у поліцаєві руці. Але запевняю, шо розмову не було перервано ані на мить. Цілком задоволений, що моя ліра потрапила куди слід, я схопив пашпорта й пішов.

Бачив я і працю турецької поліції.

Якось увечері на Пері я оминув невеличку купку людей. Люди чогось хвилювалися.

Трохи далі я наздогнав хлопця, що похитувався, йшовши непевним кроком.

Раптом за собою я почув спокійне, не на повний голос:

— Ефендим.

Я озирнувся. Заклик було звернено, очевидно, не до мене. Заклик походив від поліцая, що прискореним кроком, але все таки поволі, по-східньому, наближався до хлопця.

— Ефендим! — повторив він загрозливіш.

Хлопець не спинився. Тоді поліцай ще прискорив кроку й поклав руку на плече хлопцеві.

Хлопця затримано. Це був російський еміґрант. П'яний. Він образив якусь жінку на вулиці.

Мені подобалась ця спокійна праця поліції. Але друзі запевнили мене, що хлопцеві не сподобається праця, що предметом її він буде в Караколі, бо в турецькій поліції б'ють так само, як і в англійській, що була їй за взірець.

Наш анатолійський поліцай нікого не бив, нікого не заарештовував, він тільки пильно дивився, щоб ми не розкидали комуністичних листівок і щоб отут, на терені Касабської залізниці, не зробили раптом революційного перевороту. Він нікого не чіпав із станційної публіки, але я помітив, що скрізь, де він підходив, запановував якийсь пригнічений настрій.

Поліція бо — завжди і скрізь поліція.