Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/68

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Десь під Ізміром, за дві станції, наш поліцай зник. Очевидно, переконався, що сьогодні ми більшовицького перевороту робити не будемо.

*

Один товариш їхав у справі із Стамбулу до Анґори. Десь в Іскешеїрі треба пересаджуватися до поїзду, що йде з Кутахії.

Було ввечері. Товариш закрутився між коліями й потрапив не в той бік.

Якийсь добродій в цивільному винирнув з імли.

— Бурди, ефендим, бурди! — показує в той бік, де поїзд на Анґору.

— А ви хто? — здивовано спитав товариш, бо не бачив цього добродія ніколи раніш і не міг його інформувати, куди збирається їхати.

Добродій теж здивовано подивився на товариша.

— Хто ви такий? — повторив товариш.

— Еспіон, еспіон… — забелькотів добродій крученою французькою мовою.

— Ну, як шпигун, то неси речі… — знайшов вихода товариш і передав чамайдана до надійних рук.

Бідний «еспіон»… його надіслали стежити за товаришем — і, може, якраз тому, що він сам живе в Анґорі чи має туди ще якісь доручення. І він мав дивитися, як доручена йому особа через якусь там помилку не потрапить до столиці. Скандал, кінець кар'єри!

Таке було з товаришем. Щож до мене, свідчу, що я жадного разу жадної стежі за собою не помітив. Але може це тому, що я не озираюся назад?

Може тому, що я приїхав до цієї країни з любови до неї — і мені однаково було — чи слідкує якийсь шпигун за мною, чи ні.