такий турецький пароплавик, затримало при виході якесь величезняло; оголомшило сиренами, вигуками, горами пінястих хвиль, що безпорадно бігали від нього до нас і метушилися назад, та… чарлзтоном разом на двох оркестрах. Дводимаревий француз увіходив до турецького порту — і обидва турецькі пароплави («Асія» теж ще не відійшла) скромненько чекали, поки европейський велетень уподобає собі місце. Француз досі стояв на рейді, але европейським туристам набридло їздити в хвилю на каїках до кафе — отож затримано наші обидва пароплави, порушено розклад пасажирського руху — шукають місця для «Лямартіна». Нам це нічого, ми на якусь годину тільки й затрималися, а от бідна «Асія» на наших очах утретє спробувала вийти — і аж ніяк.
Відходили вже, коли сутінки зійшли з гір, стиха дірявим покривалом укрили Ізмір, а дірочки на покривалі виблискують вогниками-хатами на узгір'і. Бо Ізмір — на горі, кручі, не вулиці. Од зовнішнього рейду вже видко й ярмарок — електрику над морем, а як прислухатися уважно, то можна й чарлзтона почути. Ярмаркові — тиждень, ну а чарлзтонові понад морем теж — тиждень. Перейти з будинку ярмаркового вузеньку вуличку, що до Гез-Тепе веде, — і поруч із машинами Укрсельмаштресту (турки хоч як звиклі до довгих крутіюватих написів, але й вони лякалися, читаючи слово, що розляглося на 2½ метри), Форда і Бенца — кафе понад самісіньким морем. Коли натиснути брезентову стінку — бачиш у щілинки воду Егейї.
Цілий тиждень у кафе та сама програма, ті самі люди. Чемні, коректні турки з ярмарку, приїжджі засмалені Анатолією купці з Кутахії і Адані, місцеві багатії-левантинці з мармурових палаців на Бірінджі-кордон. А всередині — оркестра, столичний джаз-банд із садка Таксім на Пері.
