Там колись співала Сафо. Там потім була грецька Вандея — і брутальний Клеон, голова тодішнього всегрецького комітету шкуряників і диктатор атенський, домагався постанови скарати на смерть усіх чоловіків повсталого острову. Ми зачепили тільки край Мітілени. Тепер там теж Вандея — тільки для повстанців проти Туреччини. Грецький уряд на англійські гроші має на Лесбосі морську базу — і врізається острів лесбіянок у турецькі води, загрожуючи самостійності молодої Туреччини.
Спека. Задушно в каюті, в кают-компанії. Тут гірше, ніж було в поїзді. Там ми в своєму купе пороздягалися, і навіть по станціях я гуляв у піжамі: пройде поїзд, я поїду, а люди лишаться — що мені до них? Та й поїхавши самому по вражіння, треба турбуватися й про вражіння інших. Хай і в тих турків з усіх маленьких станцій лишиться в пам'яті дещо незвичайне — европеєць із розпатланим волоссям, у піжамі й з фото-апаратом…
Тут же, на пароплаві, їдеш серед невеличкої компанії. Дехто навіть говорив французькою мовою. Доводиться знайомитись, називати себе, давати візитову картку. Піжама тут не личить. Дами до столу пудряться, капітан надягає щоразу чистого комірця, де ж пак тут у піжамі.
А жарко. Паримося в піджаках з краватками. Нікуди сховатися від спеки. І нудно.
Праворуч — пустельний берег, ліворуч — море. Подекуди маленькі острови, безлюдні. На Анатолійському березі руїни сел, може — міст. Тут пройшла війна. Тут грек із антантою громив турецького чабана, тут турецький чабан скидав у море грека. І холодні стоять береги, у спеку навіть видаються холодними, і плачуть до жаркого неба бездашні доми.
Спека. Нема чого читати. Бібліотеки на пароплаві нема. Вкладаючися ще вдома, застелив чамайдан старою газе-
