Він повертається й відходить, а я отетеревіло дивлюся йому вслід.
Оце тобі й на! Радянський громадянин? Так це я, виходить, аґітував тут проти радянської влади?
От здивовання я блимаю очима, укриваюся ввесь потом, протираю очі, озираюся довкола й бачу:
Ніякої купи кошиків з виноградом біля мене нема, а на тому місці сидить просто на долівці турецька родина й снідає. Сонце світить мені просто в обличчя, сліпить і парить.
Чи то мені все від спеки приверзлося? Значить, я не аґітував проти Радянської України? Що ж воно таке?
39-а паралеля, ось що?
4
Після жаркого дня — теплий м'який вечір. Ми наближаємося до високої гори з руїнами фортеці. Це вже европейський берег. На березі Азії так само бачимо знищені блиндажі, кинуті гармати. Тут пройшла імперіялістична війна.
Ми ввіходимо в вузьку протоку, чи затоку. Праворуч — маленьке містечко Чанак-кале. Просто — щілина Дарданеллів.
Ми на тому місці, що було об'єктом уваги й інтриґ усієї европейської дипломатії багато десятиріч. Ми на місці, до якого зверталися сподіванки і чорносотенців російських і лібералів. Громадянине Мілюков! чи чуєте ви: сьогодні ми, кілька громадян СРСР, вільно пройдемо через протоки. Вільно — і вільними їх зробила для нас не ваша нікчемна політика, а дружба нашої країни з турецьким народом.
«Адана» кидає котвицю на рейді перед Чанак-кале. Так тепер називаються Дарданелли. Поруч нас також на
