Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/92

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мануфактури, і ми стискаючи одне одному руки, посміхнулися, побачивши в гарній рямці великого краєвида якоїсь польської фабрики, де великими руськими, а не польськими літерами зазначалося, що це воно за фабрика й коли її засновано. Польща — не дуже багата країна, отже через брак власних краєвидів, послали на виставку стару фотографію із старим написом — однаково, мовляв, турки не розберуть, де польська, а де руська. Ми з Лі-ханум стиснули одне одному руки, посміхнулися на польську винахідливість і розійшлися, бо я, як почесний гість, оглядав виставку в супроводі місцевих журналістів і членів виставкому. Я не залежав од себе й мусив переходити по виставці за пляном виставкому для почесних гостей.

*

За кілька день я знову блукав ввечері жвавими вуличками Пери. Мою увагу притягла галаслива юрба італійських матросів, що співаючи й з реготом, раптом звернули з великої вулиці кудись у завулок — упевненим кроком людей, добре ознайомлених з місцевістю. А були це матроси з італійських військових суден, що того тільки дня прибули до Стамбулу.

В день по цих завулках стоять у черзі порожні таксі, чекаючи пасажирів, бо тісно на центральній вулиці. Вночі з цих неосвітлених проваль на Велику вулицю вилазить вогкий морок.

Мене зацікавила упевненість чужоземних моряків, і я пішов поволі за ними. Згодом я зрозумів, куди саме посувається ота весела юрба. Куди ж бо дійсно можуть іти ввечері в чужомі місті чужоземні матроси, коли їх за тижні, або за місяці плавання позбавляється такого необхідного — жінки? Десь ліворуч од Великої вулиці є веселі квартали, трохи пристойніші за ті доми розпусти