Сторінка:Кость Котко. Щоденник кількох міст. 1930.pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ми мовчки пішли по Великій вулиці. Я тільки спитав Лі-ханум, де вона спинилася в Стамбулі й одвів її додому. Ні про віщо ми не говорили. Вона не розповідала, я не питав.

Кілька день ми не зустрічалися. Я міркував так: у неї якась близька людина, було призначене побачення, я пошкодив. Але вночі, на подібній вулиці? Вона була в подвійно ніяковому становищі — і перед ним і передо мною.

Не знаю, чи так слід (може, це — міщанство), але жінка, що думає про когось іншого, вже не вабить мене. Хай їй біс! Хай вона займається своїм коханцем. Мені було навіть соромно, що я стільки часу, уваги, ніжности віддав цій жінці, так хороше думав про неї й про її працю, а вона в той час була звичайною жінкою, яких тисячі, мала якогось підозрілого коханця й побачення з ним на підозрілих вуличках. Мені не хотілося бачиться з Лі-ханум і говорити з нею. Я втратив усякий інтерес до неї.

*

Та ми все таки зустрілися ще раз.

Другий епізод з Лі-ханум трапився на околиці Стамбулу, на давньому кладовищі султанів — у гарному колись Еюбі.

Тути їдуть Золотим Рогом, оспіваним у писаннях Теофіля Ґотьє, П'єра Лоті й Кльода Фарера. Туди ідуть у маленьких пароплавах, «ширкетах» — вони спиняються щоп'ять хвилин то біля одного берега, то біля другого. Так і тиняються ширкети від Стамбулу до Пери й од Пери до Стамбулу, аж поки не доїдуть до Еюбу.

Гей-гей! Романтики французи вславили Золотий Ріг, як найгарніший куток земної кулі. Вода його, бачте, дійсно золота, а сонце якось на особливий кшталт відбивається