Боже! яка я нещаслива! — стогнала Нуля, стискаючи обіруч головку. — Ще довго хлипала в розпуцї, аж сон стулив єї оченята і она заснула на мураві здоровим дїточим сном. Так найшла єї бабуня, коли під вечір повертала з поля через садок, і забрала з собою у хату. Нагодувавши малу при вечери прегарною кашкою і напоївши гербаткою до половини з конфітурами, уложила внучку на спочинок.
На другий день прокинула ся Нуля вже досить пізно. Чи се сон, що її хочуть дати до Львова? — була перша єї гадка. Она сїла на ліжечку, підперла головинку рукою і задумала ся. Нї, не сон, та хоч се й правда, нинї цїла подїя представила ся їй дещо лагіднїйше. На дво̀рі так гарно сияло сонїчко, з подвіря несло ся воркованє голубчиків, домашня птиця начинала свій снїданковий концерт, годї було сумовати.
Якось то буде! — потїшала ся Нуля, зриваючись борзенько з постелї і натягаючи панчошки, бо в городчику почула вже голоси Маринки і Зонї, тїточних сестер.
— Вставай сплюшко! — гукнули крізь відчинене вікно, кидаючи росою скроплені рожі прямо в личко Нулї. Вставай! ідемо убирати салю на вечер. — Ах! я і забула! — скрикнула Нуля — пождїть прошу, на мене, я сейчас буду готова. Она аж тепер пригадала собі, що нинї устроює місцева читалня вечерок в память 250. річницї повстаня Хмельницкого. І як могла она про се забути! таж від місяця займають ся дїдуньо з братьми сим торжеством. Она також деклямує стишок і виступає в живім образї з другими дїтьми. Нова
