слова, викликали загальний подив у всїх присутних. Образ з живих осіб закінчив торжество. Гучне: Ще не вмерла Україна! — залунало по сали, понесло ся ген садами крізь зористу ніч серпневу у село.
Повна одушевленя й дивного тепла в груди повертала Нуля з ріднею домів. До них прилучив ся старий Маґун господар читалнї.
— От і вам спасибіг, панночко, що врадували нас нинї такими гарними віршами — заговорив — стискаючи дрібну ручку дївчати в своїй широкій долони. Так, так, хто свою рідну мову забуває, єї цурає ся, не варт, що і по сьвітї ходить! Та таких, на жаль, ще много, що хоч і мають нагоду вчити ся руского слова, а не хочуть на сором собі, на глум ворогам!
Нули здавало ся, немов би послїдне було до неї сказане, і она мимохіть спаленївши, спустила в низ очи, хоч Маґун вже про щось друге став з мамусею балакати.
Она підійшла до брата, що ішов позаду.
— Ромцю! — спитала — ти казав нинї в відчитї: І днесь треба Руси жертви приносити, та не кроваві — що се значить?
— Го! го! як бачу, моя сестричка незвичайно уважно слухала — засьміяв ся хлопець — та стрівай, витолкую тобі по змозї. Ти читала про Марту Борецку?
— Так. — І про козаків дещо вже знаєш. Ось бачиш: Марта в оборонї рідного міста віддала голову під топір ката. Козаки своїми грудьми засланяли рідну землю від ворогів, давали вбивати ся на паль, бо такої жертви тодї і вимагав
