дух часу. Нинї нїчия кров пролита не виборе нам красшої долї, но і нинї кличе вітчина жертви та жертви труду. Се також жертва, задля неї треба зречи ся неодної приємности в житю, а віддати свій час і гріш для добра земляків, треба учити ся много і працювати, бо в науцї лиш, спільнім трудї і пожертвованю одиниць сила наша і красша будучність. А моя сестричка яку жертву загадує принести своїй країнї? — спитав, підносячи дрібне личко дївчати в гору. — Невелику але сердешну — пошепнула Нуля, коли вже станули перед домом…
Татко не ждав довго на відповідь. На другий день по вечерку сама Нуля такий ось лист вислала до міста:
Татусеньку! Даруйте, що я колись то була така нечемна і плакала не знать чого. Я радо поїду до Львова і буду вчити ся много і пильно в своїй рідній мові, щоб не глумили ся з нас вороги. Я не хочу бути, як доси плаксивою, розпещеною Нулею, я хочу бути розумною Русинкою, хочу працювати. Я навіть не бою ся вже сама в ночи без мами. Запишіть мене там до школи, а в недїлю привезїть, прошу, зі собою мої книжки з четвертої кляси, щобим собі дещо ще повторила. Тимчасом цїлую Ваші дорогі руки.
Неонїля.
