Звинно, як дика коза, спинав ся він на стрімку гору, що виросла понад шумлячим Черемошем. Єго струнка стать в короткім киптари, широкім брили і легоньких личаках лиш маяла по вузкій стежинї. Там низом під горою котить сріберний Черемош свої зимні филї, а лучі вечірного сонця золотою стяжкою плигають по колибаючім ся плесї. Малий Гуцулик жваво ступає вперед. У него в руках сукатий костур, в шкірянім чересї гарно вирізуваний топорець. За ним іде товариство, зложене з двох старших панів і панї, молодого панича, двох панночок і хлопця лїт десяти. Се гостї, що приїхали з міста, побачити гори, налюбовати ся красою карпатскої природи. Данило їх проводирем. Мовчки ступають усї; дорога важка для паньских ніг, звичайних ходити по рівних міских хідниках. Врядигоди приставкують відотхнути і поглядїти в низ. Ах! як то глубоко! аж в голові крутить ся! один схиблений крок, і смерть жде тебе в зимних водах Черемоша. Лиш Данило, син тих гір, мов і не чує утомленя.
На малій рівнинцї в половинї гори здержують ся, щоби відпочати. Пани розпускають пара-
