Сторінка:Костянтина Малицька. Малі герої. Картини з житя дітий. 1899.pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

що аж плачуть бувало. Мусять мати і они своїх героїв, бо-ж не дармо згадують в піснях про якихсь то богатирів, мусять мати, він чує се своїм придавленим серденьком, що і поза ними славна подїями минувшість! А гроші здирала з панів хиба стара чарівниця Каргутиха, а другі беруть, як слїд. Годї-ж бо й свою тяжку кервавицю давати дурно, у них і так не богато достатків, худоба сего року вигибла, вівсик град вибив…

Пани відпочали, встають до дальшої дороги. Встає і Данило зі свого камінного коня, веде дружину аж ген під сам шпиль велитньої гори. Він нароком вибирає тепер що найприкрійші стежки по котрих сам легко і швидко мчить ся. Та прочі не в силї єго дігнати. Они пристають, совгають ся по дрібних камінцях, що вкрили збоче гори, панї і панич викрикують пискливо на кождій більше стрімкій скрутинї.

— Ади! які відважні — глядить на них з погордою Данило — знать они лиш на язики такі герої! Великий хлопець, а боїть ся ногу поставити! І з таких то слабодухів виростають їх богатирі…

Дальша дорога стає рівнїйшою. Пани починають сьпівати, но уривають задихані, станувши на самім шпили. Прегарний вид розікрив ся на синий Черемош і ланцухи околичних гір.

— Що за чудова країна! — чути голоси одушевленя. З полонин понесла ся пісня вівчаря. Чужинцї слухають в задумі тужливих звуків, лунаючих горами.

— Гарна пісня! — хвалять — лиш така сумна…