— Як наша доля — думає Данило — і він гордим зором поводить довкола, немов пишає ся красотою своєї землї.
— Ах! — скрикнула панночка, що стояла край дебри, де бистрий, гірский потік шумів по камінях. Єї капелюшик упав якось в низ і котив ся по стїнах прогалини. Та ось митю, відкинувши топорець, збігав вже Гуцулик в долину, і заки пани очуняли з тревоги, стояв при них з капелюхом в руцї, неначе й нїчого не було.
— Зух хлопець! спустити ся в таке пекло! — дивував ся панич, поглядаючи в яр, в котрім шуміло і клекотїло, як в справдїшній чортівскій печері.
Малий хлопчина показував вітцеви топорець Данила.
— Містерно вироблена штука! — став старший пан обзирати вирізки — чи то ти робив, хлопче?
— Я сам — відказав Данило — у мене дома ще два красших. Та се простенькі всї. Коби ви побачили, які топірцї і пістоля вирізує старий Мардас, є на що подивити ся!
— То межи вами правдиві артисти — говорять пани — а хлопчина не попускає з рук гарної сокирки.
Стали сходити з поворотом коротшою стежкою і ось небавом опинили ся на широкій доріжцї, що простувала у село.
— А чи не продав би ти нам сего топірця? — поспитав старший пан — заплатимо тобі добре — і простягнув срібний риньский Гуцуликови.
