заний, а Стефка Бірчаківна відразу все зїля висипала з кошичка, так що опісля лиш порожною ручкою вимахувала поперед себе. Одна Маричка Новаховичівна так граціозно кидала цьвіти, так пишно представила ся в русявих кучерах і новій суконцї з синими лентами, що очи всїх залюбки звертали ся до неї. Наконець торжество відбуло ся, і дївчатка просто з церкви стали розходити ся домів.
Учителька четвертої кляси ледви встигла пообідати, коли се крізь вікно побачила перед своїм рундуком громадку дївчат, що добували ся несьміло до дверий.
— Сьогодня все й вияснить ся — подумала, розпізнаючи в своїх гостях Галю Єрску і товаришки. Дївчатка ввійшли до комнати.
— Що-ж ви менї, мої милі, скажете? — осьмілювала їх ласкаво учителька.
— Ми до панї за порадою — начала Галя, кладучи на стіл щось завиненого в папері — і замовкла збентежена, не знаючи, як річ росказати.
— Се ось гроші за наші суконки — виратувала товаришку Оля.
— За які суконки? — спитала учителька.
— За ті білі, що ми мали в них бути на процесиї.
— Бо то прошу панї — перебила Оксана — ми хочемо зробити, як ті два старцї.
— Два старцї? — чудувала ся учителька.
— А ті, що йшли до Єрусалима; один пішов, а другий віддав свої гроші, призначені на дорогу, бідній родинї.
